Головний тренер «Руху» U-19 підсумував виступ команди в першій частині сезону 2025/26 та розповів про розвиток юних футболістів.

– Богдане Борисовичу, у листопаді ви очолили «Рух» U-19. Як ви отримали цю пропозицію, про що була розмова з керівництвом клубу?

– Для мене це було неочікувано. Тоді «Рух» U-19 у Рівному поступився «Вересу» й після гри до мене зателефонувало керівництво клубу й сказали, що треба зустрітись. Згодом ми обговорили всі деталі співпраці: керівництво розповіло про своє бачення розвитку команди, я поділився своїми думками, після чого вирішив погодитись на пропозицію – очолити «Рух» U-19. 

– Наскільки допомогло те, що ви з цими хлопцями вже працюєте багато років? Гравці 2007 року народження були вашими випускниками, також минулого року ви працювали в штабі команди 2008 року, після чого вже з цими хлопцями працювали у «Русі» U-19. Чи знадобився вам час на адаптацію до нової посади?

– Всіх цих хлопців я чудово знаю. Я знайомий з їхніми можливостями, особливостями характеру, знаю їхню поведінку. З іншого боку й вони чудово знають мене та мої вимоги на полі та за його межами, ставлення до дисципліни, моє бачення футболу. Можливо, це допомогло в тому плані, що не знадобився час на адаптацію і ми одразу ж разом включились в роботу. Після поразки в Рівному та інших прикрих втрат очок нам треба було виправляти ситуацію. 

В першу чергу потрібно було психологічно відновити хлопців. Так, у футболі бувають невдалі ігри, але треба вміти робити правильні висновки й вчасно переключитись та рухатись далі. Якщо гравець зациклюватиметься на помилках – це неправильно. Наші вихованці добре це розуміють, і подальші їхні результати яскраво це продемонстрували. 

– Ви багато років працюєте в структурі клубу з різними віковими категоріями і поступово збільшується рівень вашої відповідальності. Зараз новий виклик – «Рух» U-19. Чи відчуваєте ви, що збільшується тиск та вимоги до вас як до тренера?

– Я спокійно сприйняв цей виклик, адже одразу після завершення ігрової кар’єри пішов на тренерську лаву. Я був головним тренером у командах Першої ліги – «Вересі», ПФК «Суми», працював з дорослими гравцями. У «Русі» я також був у тренерському штабі Леоніда Кучука, працював з Віталієм Пономарьовим, після чого вже приєднався до команди 2006 року народження, яку тоді очолював Володимир Безуб’як, а потім тренував команди 2007 та 2008 років народження. Я не боюсь відповідальності, а попередній досвід у професійному футболі допомагає якісно працювати з молоддю. Керівництво знає це, тому, мабуть, і довірилось мені, а я спробую довести правильність цього вибору результатами команди. Для тренера це нормально – брати на себе відповідальність.

– Як ви спілкуєтесь з Іваном Федиком та тренерами команд Академії? На чому робиться акцент в підготовці юних футболістів?

– «Рух» U-19 – кузня талантів для першої команди. Для юнаків це важливий перехідний етап від дитячого до професійного футболу. З’являється більше відповідальності, від хлопців вимагається більша дисциплінованість. Результат поступово виходить на перший план. 

Між Про лігою та Національною лігою U-19 є різниця і вона помітна. Не можна одразу ж перелаштуватись 15-річному хлопцю, який грав проти однолітків, а тепер йому протистоїть 19-річний суперник. Все відрізняється: фізіологія, швидкість прийняття рішення, розумові та ігрові здібності. Тому важливо поступово давати дітям цей досвід, аби вони звикали до нових вимог та тиску, грали на більш конкурентному рівні. У «Русі» це поставлено на потік, адже одна з догм нашого клубу – довіра своїм вихованцям. Тому зараз я як тренер «Руху» U-19 слідкую не тільки за своєю командою, а й за командами 2009 та 2010 років народження. Це ті хлопці, які найближче до нас і можуть з часом підсилити нашу команду. Ми на контакті з тренерами, бачимо хто краще себе проявляє, психологічно готовий до нових викликів. Таких гравців ми залучаємо до свого тренувального процесу, давали цим дітям змогу дебютувати на рівні U-19. Ніхто з цих футболістів не провалився, а навпаки – хлопці добре себе зарекомендували. 

Те ж стосується і першої команди: Іван Федик слідкує за матчами «Руху» U-19, ми постійно спілкуємось. Іван Зінонович цікавиться, хто як з гравців себе проявляє, як хто поводить себе у побуті, ми можемо порадити на кого варто звернути увагу. Він бере деяких гравців на тренування з основою, що також впливає і на наш тренувальний процес та планування роботи команди. Також в нас є команда «Рух-3», яка дає можливість юнакам відчути смак гри проти дорослих суперників на серйозному рівні. Там отримують ігрову практику й деякі гравці першої команди. Це те, як функціонує велика структура під назвою «Рух». Всі команди Академії пов’язані з першою командою і ця структура допомагає нам якісно працювати як злагоджений механізм. 

– Чи варто очікувати, що хтось з гравців «Руху» U-19 вирушить на збори з першою командою? Чи будете ви використовувати гравців інших вікових категорій взимку у своєму тренувальному процесі?

– Наразі в мене ще немає всієї інформації щодо того, скільки гравців нашої команди працюватимуть взимку з першою командою. Але я розумію, що багато наших футболістів пройдуть збори під керівництвом Івана Федика. Переконаний, що робота з першою командою допоможе їм добре підготуватись до другої частини сезону і буде для них хорошим досвідом.

Водночас і тренерський штаб «Руху» U-19 вже складає список, кого з гравців Академії долучить до свого тренувального процесу взимку. Можу сказати, що 4-5 гравців 2009 року народження можуть розпочати підготовку із нами. Наразі час усім відпочити, адже позаду непроста перша частина сезону. Але коли всі гравці та тренери зберуться на клубній базі, ми обговоримо всі ці питання та визначимо, які футболісти тренуватимуться з основою та з командою U-19. 

– Давайте пригадаємо шлях команди в першій частині сезону. Ви пройшли його разом з командою, тож можете сказати, який найважчий період був за цей час? Поразки від «Оболоні» чи «Вереса»? Невдачі з Динамо та Шахтарем при непоганій грі та хороших моментах? Чого можливо не вистачило команді в цих іграх? Чи міг поточний результат бути кращим?

– У цьому сезоні базою для «Руху» U-19 стала команда 2008 року народження. Хоча в нашому складі також є багато гравців 2007 року народження, але все ж їх менше. 

Коли ми говорили про старт сезону з керівництвом клубу й аналізували ті результати, то я говорив це тоді, скажу і зараз – це нормально, що були втрати очок. Було зрозуміло, що близько десяти турів знадобиться хлопцям на адаптацію, адже більшість гравців 2008 року народження або дебютувала в цьому сезоні на рівні U-19, або лиш зараз почала отримувати стабільну ігрову практику. Важко вимагати від юнаків стабільності, адже вони можуть зіграти 2-3 ідеальних гри, після чого видати провальний поєдинок – все це пояснюється відсутністю досвіду та молодістю гравців. Стабільність це ознака майстерності й це кажуть не дарма, адже лише демонструючи стабільну гру та поступово прогресуючи, футболіст може закріпитись на професійному рівні. Діти звикають до гри проти однолітків у ДЮФЛ, тому їм буває важко одразу перелаштуватись та адаптуватись до вимог у чемпіонаті U-19, де їм часом протистоять хлопці на кілька років старші за них. Це помічається у швидкості дій, фізичній боротьбі, різних інших ігрових аспектах. Звісно, хотілось би, щоб ця адаптація проходила швидше, але до цього слід ставитись з розумінням, адже всі діти розвиваються індивідуально і в кожного цей процес проходить по-різному. 

Наприклад, у нас в обороні найчастіше виходили Арсен Залипка та Володимир Ясінський 2008 року народження та Богдан Левицький 2009 року народження, і грали вони проти футболістів 2006 року народження. Давали також шанс Юрію Кігніцькому – ще одному захиснику 2008 року народження. Звичайно, їм було непросто і навіть якщо в ігровому плані не поступались своїм опонентам, то є ще також питання фізіології, де старші гравці матимуть перевагу. Тому ми витратили певний час, щоб знайти баланс у складі між нашими юними вихованцями та більш досвідченими гравцями 2007 року народження. У нас сильна воротарська позиція. Найчастіше в нас хороша конкуренція між Єгором Клименком та Миколою Сіруком, часом до нас долучався Олексій Воробйов з першої команди. Доводилося експериментувати, шукати гравцям нові позиції: Максим Баршак центральний захисник, а починав грати в цьому сезоні опорником, або ж Мухаммад Джурабаєв починав у центрі поля, а завершував першу частину сезону зліва в атаці, чи той же Іван Денисов, який грав на кількох позиціях в атаці. Цей процес безперервний, і хлопцям потрібен був час, щоб освоїти на полі свою нову роль. 

У матчі з «Динамо» U-19 ми забили гол, після чого хлопці перелякались свого успіху й притислись до воріт, за що суперник нас покарав. На мою думку, «Рух» U-19 не заслужив на поразку в цій грі, але результат на табло вже не змінити. Тоді як у матчі з «Шахтарем» U-19 команда невдало розпочала матч, а поки зрозуміла, що цей суперник нам по зубах, то було вже важко відігратись, бо пропустила забагато голів. У поєдинку з «Оболонню» U-19 атакували ми, а забивав наш опонент. Це говорить про нехватку досвіду в наших гравців. Якби в нас грали доросліші футболісти, то команда не пропустила б такі голи, як в грі з «Оболонню» U-19. Та навіть такі поразки є нормальними, бо вони впливають на побудову колективу, змушують гравців прогресувати та робити висновки після своїх помилок. 

Якби ми взяли свої очки в іграх з «Оболонню» U-19 та «Металістом 1925» U-19, то були б на чистому третьому місці в турнірній таблиці. І якщо про ці матчі я можу сказати, що прикро було мати такий результат, адже команда могла розраховувати на більше, то матч із «Вересом» ми програли за всіма статтями. До цього поєдинку можна було краще підготуватись та налаштуватись, адже у Рівному грають багато наших колишніх гравців, які вмотивовані зіграти проти «Руху» якнайкраще. Та футбол тим і прекрасний, що є місце сенсаціям, адже як заробити, так і втратити очки можна в будь-якому матчі. Головне, що я вимагаю від футболістів – жага до перемоги. Можна не виграти матч, але не можна опускати руки та грати безвольно. А з правильним настроєм результат рано чи пізно з’явиться і буде можливість прогресувати.

– В якому матчі ви побачили той футбол, який наближений до ідеальної гри, яку ви хотіли від своїх вихованців?

– Були хороші ігри у виконанні нашої команди. Найперше пригадується матч проти «Зорі» U-19, в якому ми перемогли 2:0. В такому віці про гравців, мабуть, не треба казати про перемогу на класі, але за рахунок впевненості хлопців вдалося провести цілісний поєдинок, показали якісну гру і контролювали ситуацію на полі з першої хвилини й до фінального свистка. Команда багато атакувала, добре оборонялась, а Дмитро Себро оформив дубль. Також був непоганий матч з «Колосом» U-19. Це була перша гра після мого призначення на посаду головного тренера «Руху» U-19, ми здобули перемогу завдяки голу Артема Угринчука наприкінці зустрічі. І я, і хлопці хотіли перемогти в непростій виїзній грі, адже «Колос» U-19 – дуже хороша команда, знаю їхнього тренера, в них добре поставлена гра і зіграний склад. У цьому поєдинку та в грі з «Кудрівкою» U-19 ми здобули перемоги на характері. Багато хто думає, що «Кудрівка» – аутсайдер, з яким можна легко брати очки. Я не погоджуюсь, адже це сильний суперник, якому влітку не вистачило більш якісної підготовки, адже ця команда збиралась дуже швидко, щоб відповідати регламентним нормам, але в підсумку їм вдалося побудувати боєздатний колектив. 

Я провів на чолі команди 5 матчів і якщо говорити про гру, яка була наближеною до того, що я хочу бачити від наших футболістів, то це виїзна перемога над «Олександрією» з рахунком 4:0. Там все зійшлося і в плані результату, і в плані дисципліни, і в плані самовіддачі – дуже потішило як хлопці виклалися на полі. Команда багато й агресивно пресингувала, надійно зіграла в захисті, добре діяла в перехідних фазах, реалізувала свої моменти в атаці, а могла забивати й більше. 

Також був хороший матч з «Поліссям» U-19. За житомирян виступають гравці 2006-2007 років, тобто вони фактично на два роки старші за наших футболістів. Водночас на полі ми ні в чому їм не поступались, а подекуди виглядали навіть краще, більше атакували та хотіли перемогти. Так, була в’язка боротьба в центрі поля, стиків, були питання щодо суддівства, але якщо дивитись на самовіддачу, то потішило ставлення хлопців до цього поєдинку. 

Остання гра перед перервою була досить хвилюючою. В нас був непростий виїзд у Кременчук, який в ту ніч перебував під обстрілами. Ми провели день і ночували в місті, вночі були чутні звуки вибухів. Не треба забувати, що в команді все ж грають діти, а тренери несуть за них відповідальність. Схожа ситуація була раніше вночі перед матчем з «Колосом» U-19, адже хлопці майже сім годин провели у бомбосховищі в підвалі готелю. Тоді хлопці спали фактично на куртках на підлозі, готуючись до гри. Це робить ту перемогу ще більш цінною, а ми пригадуємо, що цей матч був перенесений через ще одну затяжну повітряну тривогу, коли не вдалося провести поєдинок у Ковалівці з першої спроби. Тому я дуже вдячний нашим гравцям за такі моменти єднання і те, що вони професійно ставляться до таких викликів. 

Повертаючись до гри з «Полтавою» U-19, ми переживали, щоб у команди не було відпусткового настрою. Це була заключна гра у 2025 році, частина гравців після цього поєдинку одразу ж вирушала додому, навіть не повертаючись у Львів. На матч приїхали рідні футболістів, щоб зразу після матчу забрати їх додому. Та в підсумку я бачу, що нам вдалося донести до хлопців важливість цієї гри і вони з належним ставленням провели цю зустріч. Так, після тривожної ночі було непросто зібратись і грати на старому полі не найкращої якості, яке більше підходило нашому супернику – за таких умов легше оборонятись, ніж створювати. І все ж наша команда мала бойовий настрій та здобула закономірну перемогу. Тривалий час не вдавалось реалізувати свої моменти, нам був потрібен гол і ми змогли «забити у роздягальню» зусиллями Кирила Рибака після швидкої атаки і хорошої гольової передачі від Олега Клеутіна. В другому таймі з’явився простір, яким добре користувались наші гравці, заміни добре підсилили гру, і «Рух» переміг з рахунком 4:0.  

– Ви не любите виділяти гравців, але все ж хочеться поговорити про відкриття цього першого кола. Дмитро Себро став кращим бомбардиром команди на цьому етапі сезону, а також розкрився Кирило Рибак. Що скажете про цих гравців та їхні виступи? Хто ще заслуговує на похвалу за свою гру в першій частині чемпіонату?

– Всі хлопці прогресували як індивідуально, так і командно. Вони стали досвідченіші, отримали свій ігровий час. Гравці мужнішають, формується їхній характер. Хтось розкрився більше, хтось менше, але всі себе добре проявили. Деякі гравці краще розпочали сезон, а частина футболістів набирала форму поступово і демонструвала ріст вже по ходу кампанії. Загалом всі зробили крок уперед і хочу їм побажати, щоб вони продовжували зростати. 

До воротарів немає претензій, всі добре грали і демонстрували хороший рівень конкуренції. Щодо захисту, то Арсен Залипка відіграв стабільно. Так, були не зовсім якісні матчі, але загальна картина тішить. Те саме можна сказати про Володимира Ясінського та Богдана Левицького, обидва вони навіть дебютували в УПЛ у цьому сезоні. Ростислав-Назар Дяк на стабільно високому рівні проводить вже другий сезон. Дмитро Соломон непогано працює, але йому ще потрібно трохи часу, щоб краще розкритись. 

В опорній зоні у нас були різні варіанти: Максим Баршак, Кирило Рибак. Згодом ми туди поставили Володимира Шелепінського і він дав нам баланс між обороною та атакою, адже той же Рибак – не опорник, а краще грає на позиціях «вісімки» чи «десятки». Там він розкривається зовсім по-іншому, може віддати якісний пас, створює багато моментів, добре б’є здалеку. Кирилові дали шанс і він ним скористався. Баршак завжди грав центрального захисника, тому йому в тій позиції було не зовсім комфортно. Але футбол непередбачуваний і важливо, щоб гравці були універсалами, могли закрити кілька позицій. Якщо футболіст може виступати на 2-3 позиціях, то йому не буде ціни у команді, тренери дуже люблять таких гравців і розраховують на них.     

Дмитро Себро на рівні ДЮФЛ грав центрфорварда, а зараз він вже регулярно грає крайнього нападника. На полі швидко все міняється, тому футболіст повинен вміти адаптуватись до кожної ситуації та виконувати тренерські установки, опинятись на різних позиціях, бути корисним не лише в атаці, а й страхувати своїх захисників. І навпаки оборонці повинні вміти якісно підключатись в атаку. В нас є універсал Юрій Мужиловський, який за потреби може зіграти як крайнього захисника, так і крайнього нападника, чи бути латералем і закрити всю бровку. Для сучасного футболу це вже норма. 

Мухаммад Джурабаєв непогано розпочав сезон, але потім був спад у його грі. Але наприкінці першої частини сезону він розкрився на позиції зліва в атаці, забив важливі голи та приніс команді багато користі. 

Є ще Тутті, від якого хотілося б більшого. Але слід пам’ятати, що хлопцеві лише 18 років, він подолав майже весь світ та в цьому юному віці вперше опинився так далеко від дому та рідних. Тутті довелося адаптовуватись до нової країни, нового ігрового стилю, нових умов у побуті. Він має шалений потенціал, адже в тренувальному процесі робить на полі неймовірні речі. В деяких іграх йому вдавалось це показати, але треба більше стабільності.  

– Чи чекаєте ви більшого від таких футболістів як Іван Денисов, Максим Баршак, Ростислав-Назар Дяк, Артем Угринчук? Це старші хлопці, які свого часу проходили збори з першою командою, викликались в юнацькі збірні України. Помітно, що вони є одними з лідерів команди, тож чи варто нам чекати, що вони розкриються ще більше? 

– Я думаю, що Іван Денисов своєю грою вже заслужив на увагу з боку тренерів першої команди. Він – лідер команди не тільки на полі, а й в побуті. Іван це капітан команди й він чудово справляється зі своїми зобов’язаннями. Денисов ключовий гравець «Руху» U-19. Мені хотілось би, щоб тренерський штаб першої команди підтягував його до свого тренувального процесу.

Максим Баршак розпочав чемпіонат не на своїй позиції, потім певний час не мав достатнього ігрового часу, але видав хорошу кінцівку першої частини сезону. Богдан Левицький отримав травму і ми довірили гру в центрі захисту Максимові. Я ніколи в ньому не сумнівався, і Баршак своїм шансом скористався. Знаю, що за ним слідкують тренери першої команди. У нього є всі необхідні якості хорошого центрального захисника. 

Юрій Мужиловський багато зіграв у першій частині сезону і перед перервою було помітно, що він дещо підсів в емоційному плані. Ми про це з ним говорили. Майже усі ігри він провів без замін, як і Ростислав-Назар Дяк. Артем Угринчук дав хорошу кінцівку першого кола, показував гру, яку від нього хочуть бачити тренери: агресивність, націленість на ворота, великий обсяг роботи на полі. Це якщо ми говоримо про старших хлопців 2007 року народження. Зараз хлопці майже місяць відпочиватимуть, наберуться сил і, сподіваюсь, у другому колі продовжать прогресувати.    

– Зараз команда у відпустці. Коли планується повернення гравців у розташування клубу? Які плани на зимові збори?

– Орієнтовно команда вийде з відпустки 12 січня. Мухаммад Джурабаєв та Тутті приєднаються до нас дещо пізніше. Проведемо кілька тренувань, а потім стартуємо на Меморіалі Юста. Це будуть цікаві змагання, де ми зможемо перевірити своїх футболістів на фоні дорослих гравців. 

– Наостанок хочеться поговорити про вас, щоб краще дізнатись про ваші футбольні вподобання, інтереси, а також який ви у побуті. Якщо ми говоримо про футбол, то за які клуби ви вболіваєте? 

– Дуже подобалось, як грає у футбол «Барселона» Хосепа Гвардіоли. Там були сильні футболісти, отримував задоволення від їхньої гри. Пеп вже давно не працює з «Барселоною», а я продовжую слідкувати за клубом, подобається їхня філософія. В дитинстві вболівав за «Мілан» та «Манчестер Юнайтед». Тоді футбол показували не так часто, але всі знали про Еріка Кантона, ми шукали де можна подивитись матчі Ліги Чемпіонів, адже було дуже цікаво слідкувати за МЮ. 

Я сам з Дрогобича, вчився там до 7 класу, а далі опинився в київському «Динамо». В дитинстві, звісно, вболівав за клуб із нашого краю – «Карпати». Але саме «Динамо» це клуб, який залишиться в моєму серці назавжди, адже там мене виховали, згодом я багато років був у структурі «Динамо». 

– Який гравець та чому вам зараз імпонує найбільше? І загалом хто був вашим кумиром? 

– У дитинстві моїм кумиром, та й кумиром всіх моїх однолітків був Олег Блохін. Легенда «Динамо», який забивав багато голів, команда здобувала хороші результати не тільки у внутрішньому чемпіонаті, а й на міжнародній арені. Також подобалася гра Олександра Заварова, його позиція була мені ближчою, адже ще в юності у Дрогобичі я грав у центрі поля, і в «Динамо» мене взяли саме як центрального півзахисника. 

Я з дитинства не грав нападника – форвардом мене поставили лише коли мені виповнилося 24 роки. До того часу я грав і на позиції опорника, і крайнього хава, і діяв під нападником. Вперше я зіграв на позиції центрфорварда у 2002 році в грі «Нафтовика» проти «Чорноморця», коли був в оренді в Охтирці. Ми поступились в тому матчі в Одесі, думав, більше вже ніколи не гратиму на тій позиції, але Сергій Васильович Шевченко щось розгледів у мені та почав довіряти, ставити нападником і далі. Хоча за перші півроку я забив лише один гол, але Сергій Васильович продовжив вперто випускати мене на новій позиції, а потім я вже освоївся та почав забивати. В «Динамо» я виховувався як опорник, 4 роки грав саме там, Валентин Васильович Слюсар підтвердить, ми разом грали в Києві. От він якраз забивав багато, бігав високий.

Якщо говорити про сучасних гравців, то подобається гра Ліонеля Мессі. Це футболіст від Бога. Звісно, він багато працював, але все ж у нього є неймовірний дар, бо він відрізняється від інших гравців – є певна магія в його діях на полі. Кріштіану Роналду також обдарований футболіст, але він це продукт шаленої роботи на тренуваннях. Тоді як Мессі – неземний талант.

– Який тренер зараз звертає на себе вашу увагу? За ким ви спостерігаєте? 

– Зараз багато цікавих тренерів. Але саме Гвардіола має великий досвід, він виграв багато трофеїв, надихає багатьох людей. Подобається, що він попри перемоги завжди вміє мотивувати себе та гравців на нові звершення. В плані тренерської роботи Пеп ніколи не зупиняється. Я читав його книгу, і там Гвардіола акцентує, що завжди ставить перед собою питання: «Що можна зробити краще»? Тобто сьогоденні успіхи не заспокоюють його, натомість він завжди шукає, що можна покращити в грі команди. Це дуже імпонує. 

– Ви сказали, що читали книги Гвардіоли. А які ще книжки вам подобаються? 

– Читаю детективи. Це ще з юності, адже тоді в нас не було гаджетів, і на збори чи просто в дорогу завжди з собою брали книжки. Між тренуваннями, або ж ввечері потрібно було щось робити, тому читав книги. 

Колись моя дружина Надія подарувала мені всі томи Джеймса Чейза. Я неодноразово читав їх. Принагідно хочу подякувати дружині, адже вона є моєю опорою та підтримкою, завжди поруч, і я це дуже ціную. В нас спортивна родина, адже Надія – майстер спорту міжнародного класу з акробатики. Вона чудово мене розуміє, бачила мене у різних станах, підтримує, коли я переживаю. В ігрові роки це були одні моменти, в тренерській кар’єрі цих переживань ще більше. Дружина вміє знайти потрібні слова, зняти цю напругу. Я дуже вдячний їй за все.

– Ваші підопічні зараз читають книги? Чи радили ви їм щось?

– Я досить часто буваю в кімнатах у гравців, дивлюсь за їхнім побутом, і не пригадую, щоб в когось були книжки. Вони більше проводять час у гаджетах, мають приставки та грають ігри. В них є монітори, серйозна техніка, хлопці більше люблять так проводити свій вільний час. 

– Які фільми ви любите дивитесь?

– Гравці дивляться всілякі молодіжні серіали. А мені подобаються фільми на кшталт «Вбивство у «Східному експресі». Нові екранізації фільмів Еркюля Пуаро подобаються. 

Коли росли діти, то цікаво було дивитися з ними мультфільми. Ми ходили в кіно, або дивилися ще на касетах, а згодом на дисках. За останні 20-25 років можна сказати, що майже всі знакові мультики я переглянув. В моєму дитинстві їх можна було лиш 1-2 рази на тиждень побачити. Сучасні мультфільми мають сімейний формат, вони дуже якісні, розраховані не лише на дітей, а й на дорослих – є над чим задуматись після їхнього перегляду. Там сховано серйозний глибокий сенс. Нещодавно ми переглядали мультфільм «Думками навиворіт» про емоції людини, було дуже цікаво. Тобто класно, коли в мультфільмі не просто беззмістовна біганина, а є цікава історія, яка може у такій формі навчати дітей, а також привабити дорослих.  

– Як ви проводите свій вільний час? Чи є у вас хобі? 

– Як такого хобі в мене немає. Люблю проводити вільний час з родиною. Подобається, коли я разом з сім’єю вдома – це дуже цінні моменти. Це найкращий для мене відпочинок. Ми можемо вдома щось переглянути, або вийти кудись у місто та цікаво провести час там. У Львові багато хороших закладів, місць для прогулянок, є де провести дозвілля. 

Ну і, звісно, я люблю грати у футбол. Коли випадає нагода, то можу зіграти з ветеранами за «Верес» з Великого Любіня, а також граю за «Лопатин». Коли мене кличуть пограти, то я не відмовляю. Цікаво зіграти не лише проти ветеранів, а й проти молоді, так складалось, що досвід допомагав забивати і там. Я кайфую під час гри – мені подобається все, що пов’язано з футболом і активним відпочинком. Коли є час, то можу сходити в тренажерний час. Також раз у два тижні можу зі знайомими піти в лазню. 

– Яка у вас мрія? Можна розділити на побутову та футбольну. 

– Для мене це серйозна тема. Хочу подякувати нашим воїнам за те, що в нас є змога займатись футболом, виховувати юних гравців. Треба шанувати українських військових, які зараз мужньо дають відсіч ворогу. Головна моя мрія, як і мрія всіх українців – мир в нашій країні. І треба робити все від себе залежне та допомагати військовим, щоб наблизити нас до миру. Хочеться, щоб країна розвивалась, адже в нас є великий потенціал. Якщо Україна процвітатиме, то прогресуватиме і наш футбол. 

Якщо ж говорити про футбольну мрію, то я звик ставити перед собою поточні цілі. Зараз я головний тренер «Руху» U-19, тому хочеться виграти чемпіонат серед юніорів. Складеться інакше, то будуть нові цілі та завдання.